«Мені поезія, як пісня»

Стихи рождались легко, сами просились на бумагу. И, даже будучи тяжело больным, предчувствуя  близкий конец, он сумел выпустить последний, пятый, сборник поэзий «Проліскове диво».

Мого життя найбільший дар –

Любов до рідної Вкраїни –

Зорить, палає, як Стожар,

В тяжкі і радісні години.

Поэзия привлекала Ивана Семеновича Полюховича с ранних лет. А впервые вышла из-под пера в зрелом возрасте. И завладела его душой и мыслями на всю оставшуюся жизнь.

Мені поезія, як пісня,

А пісня — то поезія моя:

Весела, радісна, магічна,

Мого життя бурхлива течія.

Вона для мене, мов повітря,

Озон душі моїй і дивосвіт,

Жива, співуча і привітна –

Таку її люблю із юних літ.

Безмерно любил жизнь, Украину, свою «рідну мову» и поэзию Иван Семенович Полюхович. Лирическая струя его стихов, как веселый ручей, разливается мощным половодьем радости ощущения бытия и великого чувства человека — любви. Любовь является живительным ферментом всей поэзии автора.

Любов – це пісня двох сердець,

Яка звучить завжди органно,

Це світить ніжна, як вітрець,

Яку сприймаєш бездоганно.

Без неї душі в нас пусті.

У грудях лише саме повітря.

Нема забарвлення в житті,

Відсутня будь-яка палітра.

Та щоб такого не було,

Любов плекаймо щохвилини –

Вона – натхнення джерело

І вища суть життя людини.

Поэзия студийца «Свечи» И.С. Полюховича «жива, співуча і привітна» подарила нам немало замечательных песен, которые нельзя слушать без волнения: они несут в себе мощный заряд положительных эмоций, как и все творчество автора. Поэтому стихи его оказались достойными внимания талантливого композитора Юрия Беседы, который написал музыку на многие из них: «Захисникам Вітчизни», «Карпати», «Слобожанки», «Моя доля», «Батькова хата», «Материнська мова» и другие. Благодарный автор посвятил последний свой сборник композитору, Заслуженному работнику культуры Украины Юрию Беседе.

Хто забуде мови

Неньки України,

Той утратить силу

Рідної землі.

Тільки слово тепле,

Мамине, родинне

Нам дарує радість

І зніма жалі.

Щемящим ностальгическим чувством пронизаны последние прощальные стихи поэта.

Стою на березі життя.

Думки пливуть кудись незримо,

Чого тепер чекаю я,

Коли життя вже за плечима?

Але ще хочеться мені

Його продовжить в цьому світі,

Не всі ще радощі землі

Душі моїй були відкриті.

Угасла «бурхлива» душа поэта-песенника Ивана Семеновича Полюховича. Глубоко скорбим мы, студийцы «Свечи», вместе с родными и близкими поэта по надежному другу, товарищу и коллеге по перу. И верим: жизнь продолжится в стихах и  песнях Ивана Семеновича Полюховича.

"Районка.инфо" Чугуевский информационный ресурс