Плебсология

Категория: Статьи на других языках | Автор: tempus88 | Опубликовано: 18.03.2010

Плебсологічна оцінка адвокатської діяльністі і ролі мирного натовпу
у забезпеченні конституційного принципу верховенства права

Початково зауважимо, що проблема адвокатської діяльності і ролі мирного натовпу у забезпеченні конституційного принципу верховенства права є дещо не традиційною, інакше кажучи не типовою. Причім така не традиційність виявляється не тільки у широкому науково-правовому, чи навпаки галузевому її значенні, у тому числі філософсько-правовому. Разом з тим, досліджуване нами питання оригінально форматується в межах деякої плебсології як новітнього філософсько-правового вчення [2]. Одначе про все у певній логічній послідовності.
По-перше, плебсологія – нововведене філософсько-правове поняття, що являє собою систему відповідних поглядів про масову участь мудрого простонароду в право-державотворчих та інших позитивних і негативних природно-соціальних процесах, у тому числі глобалізму і антиглобалізму, фінансово-економічних, політичних систем і криз, так само й світових, різного виду виборів, плебісцитів рівночинно поглядів про захист природи; прав та свобод людини; ґендерної рівності; сім’ї; національних та соціальних груп; рідної національної, а також справедливої інтернаціональної державності; мов, культур, та ін., з метою побудови світового класичного громадянського суспільства [6, 61-66]. До речі, одне з завдань плебсології полягає у виконанні конституційних вимог щодо запобігання суспільних заворушень. Отож, плебсологія – це нове філософсько-правове вчення, що було започатковане і в повній мірі сформатоване на межі ІІ і ІІІ тисячоліть нашої ери, на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченко за деякої участі Міжгалузевого інституту управління.
Одночасно плебсологія перебуває у фазі її становлення як новітньої міждисциплінарної правової науки. Осмислюючи об’єкт пізнання плебсології як названої науки, необхідно зазначити, що таким, зокрема, є нації (народи) із закономірностями їхньої поведінки в умовах державності, у тому числі закономірностями природно-правового характеру. Предметом же вивчення даної науки можливо вважати щойно наведену конкретизовану структуру змісту плебсології як філософсько-правового вчення.
Іншими словами плебсологія не є науковим єретизмом, а за своєю формою та сутністю, в даний період – і українського і європейського право-державотворення вдало трансформується в сучасну правову науку. Разом з тим, дохідливо збагнути, що плебсологія як наука явно виходить за межі правової галузі знань. Зокрема, з плебсологічної тематики, на базі Міжгалузевого інституту управління було проведено дві Всеукраїнські науково-практичні конференції. Окрім того, в процесі VII Міжнародної наукової конференції (проведеної на виконання Указу Президента України № 343/2008 від 11 квітня 2008 р. на основі Київського національного університету імені Тараса Шевченка) “Українська культура в історичному розвитку та державотворенні” присвяченій 170-річчю від дня нагородження Павла Чубинського функціонувала підсекція “Плебсологія”. Вийшли у світ також наукові роботи з плебсологічної тематики за авторством В.О. Корчинського [3], О.Р. Михайленка [4] та інших авторів.
Отож, чітко визначенні об’єкт та предмет пізнання плебсології як філософсько-правового вчення і як правової науки. Окрім того, у першому науковому форматі доведена і наявність відповідних законів та окреслена в переліку певна сукупність плебсологічних аксіом. Рівночасно виділені завдання, система і принципи плебсології, показані історія її зародження та періоди розвитку.
По-друге, відомо, що конкретизація конституційних завдань адвокатури України, як добровільного професійного громадського об’єднання, влучно передбачена законодавцем у ст.1 Закону України “Про адвокатуру”. Такими, зокрема, є сприяння в захисті прав, свобод та репрезентуванні (представленні) законних інтересів громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, а також наданні їм іншої юридичної допомоги. У теперішній період українського право-державотворення є визнаним, що «історичний шлях виникнення та розвитку [національної – М.С.] адвокатури доцільно простежити з того часу, коли вона була організаційно оформлена й законодавчо закріплена як особливий правовий інститут [2, 3]. Проте, з плебсологічного світобачення становлення та розвиток адвокатури, як особливої в державі деонтологічної інституції, правового механізму регулювання її діяльності, так само й сучасної адвокатури в Україні, закономірно бере свій природний початок з історичної доби глибокої давнини, а фактично з додержавного періоду. Започаткування, передусім окремих ознак названого правового інституту практично тривало в часі паралельно з процесом первісної життєдіяльності людини, в умовах так званого дикого натовпу, причім як мирного так і агресивного. Це стосувалося й того натовпу, що скоює свавілля. За деякий історичний час суспільна організація людства зазнала значного прогресу, а саме набула стадної форми, як особливого перехідного стану, для раннього періоду первіснообщинного ладу.
Аналіз процесу генезису життєдіяльності людства в умовах нашого земного світу засвідчує, що є три головні взаємозалежні природно-соціальні, а отже і правові форми існування людини: натовп, сім’я і державність. Щодо державності, то у плебсологічному світобаченні названа правова форма існування людини буде мати умови природно-соціальної комфортності за чотирьох генеральних обставин. Перша обставина – державність має бути національною, друга – справедливою інтернаціональною, третя – в державі має панувати законність, що поєднана з вірою в Бога, четверта – в державі має панувати єдність (солідарність) народу. Що стосується української державності, то означена в сучасний період її розвитку не є ні першою, ні другою, а фактично, являє собою рідкісний, складний, корумпований політично трьохвекторний інтернаціональний субстрат. Разом з тим, кожний з названих природно-соціальних інститутів характеризується певною системою тільки йому властивих ознак. Це означає, що у будь-якій з наведених ситуацій плебсологічні умови закономірно вимагали і продовжують вимагати для конкретної людини належних способів її захисту. Передусім захисту природних прав та свобод, а згодом і законних інтересів. У зазначену концепцію оригінально вписується тематика започаткування і розвитку адвокатської діяльності. Так, у свій час, тобто в далеку давнину, а фактично в додержавний період, та в період до створення сім’ї, коли людина вела так званий стадний спосіб життя натовп виявився однією з надійних умов її самозбереження, важливим способом захисту як від негативних природних так і соціальних факторів впливу. Бо перебуваючи повсякчас у стаді (натовпі) людина з цілком натуральних причин потребувала, і як правило просила фізичного, яково природно-правового захисту, а передусім від інших людей і в першу чергу від одноплемінників. Постраждала особа зверталася з проханням про допомогу до других не зацікавлених або зацікавлених осіб, причім сильніших і тих, хто цінує як справедливість так і правду. Дане твердження вочевидь не потребує доведення і тому форматоване нами як особливе поняття, в загальну систему плебсологічних аксіом. Останні же, як не дивно, мають свою природну чинність і в умовах сучасності.
Висловлена нами посилка (щодо істинних першопричин і умов започаткування та розвитку адвокатської діяльності і її побіжне теоретико-логічне обґрунтування знаходить своє підтвердження також й іншими доказами, зокрема, філологічною генеалогією слова «адвокат». Адже назване походить від німецького advokat, а останнє від латинського advokatus (advocare) і в буквальному перекладі тлумачиться – “кликати на допомогу”.
Отож, нині можливо змоделювати наступну початкову теоретико-практичну конструкцію участі умовного адвоката у процесі фізичного захисту звичаєвих як природно-правових прерогатив та свобод людини. Подія в додержавний період за участі інших осіб (в результаті якої порушувалися звичаєві права і свободи людини, групи людей, родини, стада, а згодом сім’ї, племені) наслідками якої було заподіяння названим суб’єктам різних видів шкоди, безумовно мала природно-правовий характер і відповідно потребувала врегулювання конфліктних відносин між її учасниками. Дохідливо збагнути, що учасниками таких суспільних судових процесів були також і особи, які виконували функції дещо аналогічні теперішнім функціям представництва.
Пізніше, в ході новоявленого, а потім і звиклого для людини право-державотворчого поступу предмет адвокатської діяльності зазнавав суттєвого переоформатування. Найбільш якісно зазначене питання може бути висвітлене в контексті розвитку як суспільно-економічних формацій (рабовласницький лад, феодальний лад, капіталізм, казармовий соціалізм, прогресивний соціалізм) так і притаманних кожному з них періодів розвитку національних державностей. Наприклад, держав Європи – Португалії, Іспанії, Франції Польщі, України та ін.
Можливо припустити, що натовп початково різнобічно впливав на формування та розвиток державності. Він же, як не дивно, в такій же, але в значно демократичнішій мірі продовжує і нині мати певний вплив на сучасні право-державотворчі процеси у будь-якій з країн. Бо мирний натовп – це справді один з особливих суб’єктів як невпинного право-державотворчого процесу, так і умов забезпечення законності. Звідсіля є цілком закономірним, що людина, натовп і державність, в умовах Землі як планети, це єдина особлива, природно-соціальна клітина, правові правила функціонування якої, на превеликий жаль, залишаються до сьогодні не визначені. Значного впливу на формування змісту і названих природно-соціальних елементарних одиниць мають питання менталітету, мови, релігії та ін. Таким чином, доцільно попередньо зробити висновок, що в додержавний період першого етапу правовідносин між особою, яка виконувала ймовірні адвокатські функції, і мирним натовпом, у забезпеченні природного принципу верховенства права, були відносини, які врегульовувалися природно-правовими закономірностями як чинними в суспільстві правилами.
Наступним, другим етапом правовідносин між адвокатом і мирним натовпом, в ході розвитку земного суспільства є часовий період з початком –
виникненням державності. У свою чергу, даний етап ми поділяємо на стадії. Таким чином, перша стадія другого етапу правовідносин між адвокатом і мирним натовпом, в умовах державності, бере свій початок з моменту офіційного запровадження в державах християнства як релігії, що виникла в І столітті нашої ери. Відповідно до християнської етики віруючі мали бути лояльними до чинної державної влади, а протидія владі прирівнювалася до протидії божим настановам.
Християнство ж доволі швидко набувало масового поширення і пізніше постало однією з трьох світових релігій. Початково ж віруючі християни мирними натовпами відвідували церкви, інші місця проведення церковних свят, наприклад, щорічно 19 січня церковне свято Водохреще на пам'ять євангельської легенди про хрещення Ісуса Христа. Інші ж навпаки, будучи переслідувані державною владою сповідували язичницьку, чи другу віру. При цьому вони діяли групами або натовпами. У конфліктах, що виникали кожна з сторін могла вважати себе правою і відповідно потребувати захисту. Інша річ чи знаходила вона цей захист.
Подальшою, третьою стадією правовідносин між адвокатом і мирним натовпом на теренах України є державна доба Речі Посполитої, до складу якої на правах колонії входила перша. Саме за неї були чинними так звані Литовські статути, які і врегульовували ймовірні в державі суспільні відносини. Так, відповідно до Литовського Статуту 1529 року, ті, хто представляв в суді інтереси іншої особи іменувалися «прокуратори», хоча фактично виконували обов’язки адвоката. Терміном же адвокат, як правильно підкреслює М. Коваль, у зазначений період називали винятково адміністративних урядовців [7]. Наведені докази дозволяють поставити під сумнів думку, що становлення адвокатури в Україні відбулося в період польсько-литовської доби [8]. Інша річ, значущість ролі Литовських статутів і Магдебурзького права для процесу історії розвитку адвокатури в Україні.
Четвертою стадією правовідносин між адвокатом і мирним натовпом можливо вважати часову фазу, коли Україна була частиною Російської імперії. І відповідно, п’ятою стадією – часова смуга радянського періоду, шостою – правовідносини між адвокатом і мирним натовпом в теперішній Українській державі.
Тепер фрагментарно про конституційний принцип верховенства права в контексті адвокатської діяльності і ролі мирного натовпу. Принцип Верховенства права в Україні на конституційному його рівні закономірно уречевлюється в єдине сумарне ціле з двох правових доданків, як взаємопов’язаних констант. Так, логічна посилка законодавця ставить нас перед очевидним фактом: в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Як бачимо, перший правовий доданок  слово «визнається» у філологічному його значені, в повній мірі, не стверджує істинність певного факту, чи позитивність ставлення до нього. Це по-перше. По-друге, термін “визнається”  це дієслово, яке означає поняття не завершеної дії, або незавершеного стану як процесу. Звідсіля доцільно зробити попередній висновок, що процес законодавчого визнання в Україні принципу верховенства права завершеного циклу не набув. Далі щодо другого правового доданку  дії принципу верховенства права. Як вбачається зі ст. 7 Основного Закону України дія принципу верховенства права може бути реалізована тільки у тому випадку, якщо такий буде повністю визнаним. Бо якісно діяти може те, що має завершену природну чи соціальну будову.
Інше бачення проблеми визнання принципу верховенства права доцільно тлумачити також у контексті дій певних посадовців – слідчих, суддів, прокурорів, представників органів місцевого самоврядування та ін. Одні з них, в межах своєї компетенції, визнають і забезпечують в дії принцип верховенства права, інші – ні. Такої думки, зокрема, притримується професор Петро Рабінович.
Але верховенство права – це всього лише принцип проголошений в загальних засадах Конституції України, принцип, але не реальність. Права і свободи людини та їх гарантії, як зазначено в ст. 3 Конституції України, визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Саме тому, утвердження та забезпечення зазначених природно-соціальних цінностей і є головним її обов’язком. Відомо, що в реальному житті, захищаючи свої права і свободи, у переважній більшості випадків від держави, людина захищається самостійно. Традиційно у такій конфліктній ситуації морально і матеріально її підтримують члени сім’ї, близькі родичі, друзі, колеги по роботі, знайомі та інші. Захищаючи свої права і свободи та законні інтереси громадяни звертаються до адвокатів. Проте, як підтверджує практика, і цього інколи є мало. Адже в українській державі спостерігаються суцільні порушення законності, масовий правовий нігілізм, у тому числі, серед працівників судової гілки влади. Отже, в окремих випадках, не завадить звернутись за захистом своїх прав та свобод, а відтак законних інтересів як до адвоката, так і до мирного натовпу. Вчасно буде зауважити, що в українському чинному праві питання участі мирного натовпу у захисті прав та свобод людини фактично не врегульовано. Зазначена правозахисна діяльність знаходить закономірне пояснення завдяки принципам природного права і тільки. Тому практично відповідні процеси захисту в державі прав і свобод людини, як інколи і самої національної державності, сприймаються представниками органів її влади, а також громадськістю, яково необхідне, належне, само собою зрозуміле. І це тому, що забезпечуючи у такий спосіб конституційні принципи верховенства права учасники мирного натовпу діють керуючись переконаннями природно-правового характеру. У такій ситуації учасникам мирного натовпу, а також його організаторам-революціонерам доцільно своєчасно звертатися за правовою допомогою до адвоката. Ми припускаємо також випадки, що й адвокат, у різі потреби, при виконанні своїх функціональних обов’язків, має природне право звернутися за плебсологічною підтримкою до мирного натовпу. Щоправда залишаються поки що неврегульованими в правовому значенні деякі організаційні питання такої співпраці. Одначе, якщо законодавець зобов’язує слідчого при провадженні окремих слідчих дій обов’язково залучати присутніми не менше двох понятих (а в кримінальному процесі України має чинність принцип аналогії) то відповідно захиснику як особі, яка в порядку встановленому законом уповноважена здійснювати свої функції не заборонено залучати громадян до пікетувань слідчих ізоляторів, ізоляторів тимчасового тримання, судів, прокуратур, слідчих відділів і управлінь та ін. з метою створення необхідних умов для встановлення істини у справі. Залучення адвокатом – захисником до своєї професійної діяльності психологічної сили мирного натовпу є допустимим лише за умови, що йдеться про забезпечення конституційного принципу верховенства права. Це коли в процесі досудового та судового слідства мають місце явні зловживання з боку працівників органів дізнання, слідчих, прокурорів, суддів та ін. Мабуть не випадково відомий український мислитель Станіслав Оріховський-Роксоланин іще в 1543 році зазначив у своєму напученні королеві польському Сигізмунду Августу, що місцем ремесла адвоката є майдан [1,798]. Це означає, що справжній адвокат має однозначно перебувати у самій гущі народних мас.
У пропонованій роботі ми не торкнулися визначеного Конституцією України (ст. 44) питання права тих, хто працює на страйк з метою захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Хоча страйкуючі також можуть діяти за певних умов у формі мирного натовпу і звичайно ж потребують правової допомоги.
Таким чином, резюмуючи у плебсологічному світобаченні викладене, необхідно констатувати у наступному. Адвокатська діяльність і громадська діяльність мирного натовпу – це дві специфічні, самостійні (правова і природно-правова) форми забезпечення, тобто гарантування конституційного принципу верховенства права. Адвокатська діяльність і діяльність мирного натовпу дають ефективний результат у разі їх поєднання як при захисті від обвинувачення так і при наданні правової допомоги для вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні. І це з тих причин, що фактично йдеться про натуральне поєднання в одне єдине ціле – законну як справедливу, мирну силу, двох різновеликих природно-соціальних величин з метою досягнення бажаного як справді істинного. Бо в нинішній українській державно-правовій реальності забезпечення конституційного принципу верховенства права ймовірне за умови дієвості одного з таких плебсологічних законів: «узаконь законного себе з участю поміркованої людської маси і законність запанує».

1. Антологія лібералізму: політикоправничі вчення та верховенство права /Упор.: С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд; Відп. ред С. Головатий; Науковий ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черево; Вст. сл. С. Головатий. – К.: ”Книга для бізнесу”, 2008. – 992 с.
2. Історія адвокатури України (2 видання) / Ред. кол.: В.В. Медведчук (голова) та інші. – К., Вид-во «СДМ – Студіо», 2002. – 286 с. Сер. «Адвокатура України».
3. Корчинський В.О. Концентри сучасної плебсології: Навчальний посібник. – К., 2009. – С. 55.
4. Михайленко О.Р. Проблеми правотворчості і плебсології в Україні // Вісник прокуратури. – №6(96), червень 2009. – 128 с. – С. 55-60.
5. Скригонюк М.І. Плебсологія як філософсько-правове вчення: Монографія. – К.: Вид-во Парапан, 2008. – 764 с.
6. Скригонюк М.І. Права і свободи людини та європейські стандарти кримінального судочинства: новітні філософсько-правові погляди / Бюлетень Міністерства юстиції України. – № 2(88), 2009. – 143 с.
7. www.justinian.com.ua.
8. www. rusnauka.com.ua.

Все права защищены Скрыгонюк Н.И. (с)
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D1%81%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F

Комментарии

К этой статье пока нет комментариев. Станьте первым! У нас гости не могут комментировать статьи. Пожалуйста авторизуйтесь или зарегистрируйтесь, чтобы прокомментировать.

Свежие комментарии

Работал соцработником пару лет, и вот что не написали: это не только п...

Читать

в некоторых странах арбористов ещё называют 'древесными хирурги'. Обре...

Интересный факт: оказывается, Солнце не просто светит и греет, а ещё и...

Здрасти! Вот пишут, что типа выгодно коров разводить или там коз завес...

Ну дааа, конечно, цветы в коробке – это прям для «смелых и стильных»! ...