Плебсологія в осмисленні права народу на протест у формі революції
Категория: Статьи на других языках
| Автор: tempus88
| Опубликовано: 30.04.2010
Отож, є усі об’єктивні підстави побіжно констатувати, що декларований плебсологічний закон природного права народу на опір узурпованій державній владі повністю відповідає потребам суспільного буття, і перш за все, в історично державотворчому контексті. Тим більше, означені питання особливо асоціюються в контексті тематики плебсологічного осмислення права народу на протест у формі революції. Отже, дане наукове дослідження об’єктивно обумовлено тим, що одним з найбільш вагомих питань у плебсології як новій міжгалузевій юридичній науці залишається правове регулювання відносин державної влади і народу, а особливо в соціально-кризових ситуаціях. У пропонованій роботі автор розглядає народ як поліетнічну спільноту, тобто населення всієї держави. Це породжує необхідність уточнення змісту, механізмів реалізації природного права народу на опір узурпованій державній владі, зокрема, права на протест у формі революції. На нашу думку сутність такого уточнення, у розумінні уречевлення, має базуватися виключно на основі чинного національного законотворчого алгоритму. І це тому, що сучасне одержавлене суспільство, у тому числі і в Україні, повинно мати легальні засоби задоволення права на протест, тим більше пов’язаного з вимогами щодо зміни узурпованої державної влади.
Обґрунтування права народу на протест міститься у різноманітних теоріях, зокрема, в теорії насильства, теорії економічного розвитку, еволюційної теорії та інших. За загальним аналізом цих теорій можна стверджувати, що підставами для прояву протесту народу є: порушення державою побудови справедливої системи соціальних зв’язків; протиріччя в економічному розвитку суспільства; відсутність державних механізмів з формування демократичного, соціального суспільства; нефункціональна система управління державою. Зародження протесту народу пов’язане з економічними проблемами (зокрема, відсутність розвитку економіки держави), які поступово перероджуються у наступний етап протесту - соціальне протистояння, що базується на відсутності системи захисту прав інтересів, життя особи на фоні підтримки соціальних інтересів політичних кланів. Черговим етапом розвитку протесту народу є перехід до політичного протестного руху. Зокрема, йдеться про формування тих політичних сил, що здатні взяти відповідальність за проведення акцій протесту. Завершальним же етапом формування народного протесту є аспект соціальної реакції держави.
До речі, слово протест (protestari) латинського походження і в перекладі українською мовою тлумачиться як заперечення. Таким чином, протест – це рішуче заперечення проти чого-небудь; заява про незгоду з яким-небудь рішенням. Наявність протестної поведінки є наслідком порушенням прав особи, колективу, нації (народу). Тому визнання права на протест – це визнання права на встановлення порушених прав. Протест має прояв у різноманітних формах і може бути класифіковано наступним чином: в залежності від наявності дозволу влади – санкціонований або несанкціонований; в залежності від об’єкту – політичний, економічний, культурний, соціальний; в залежності від суб’єкту – особистий; групи осіб, пов’язаної трудовими, релігійними відносинами, місцем проживання; протест нації (народу). Слід відрізняти протест, який є активною формою захисту своїх прав та інтересів, від протестного руху. Оскільки, протестний рух – це масовий виступ проти чого-небудь, прояв протестної поведінки, що здійсняється для висвітлювання посталих політичних, економічних, соціальних, культурних проблем у державі і може бути одним з етапів реалізації протесту. Він може бути реалізованим на світовому (протести антиглобалистів) або державному рівні (протести проти вступу до НАТО). У плебологічному світобаченні належно організований протестний рух може давати позитивні результати для нації (народу) в цілому або його окремих соціальних груп. Наприклад, завдяки Руху Suffragette в Англії – жінки отримали право голосувати.
Протест нації (народу) – це реалізація її природного права, яким є суверена, недоторкана сфера прояву відповідної волі. Вона ж – воля нації (народу) надає їй можливість незалежного волевиявлення, самовизначення способу організації, умов існування і життєдіяльності.
Це стосується також і права на автономію. Втім, плебсологічна проблема природно-соціального права автономізації певного регіону в державі, а в Україні зокрема, потребує додаткового ґрунтовного вивчення, у тому числі з залученням знань зі сфери соціології права. Одначе дозволимо лише зауважити, що перш за все, природне право на автономізацію в будь-якій державі мають колонізовані нації (народи) та національні групи. На нашу думку тематика автономізації держави є актуальною також в аспекті плебсологічних принципів: природної закономірності; розумного гуманізму, поновлення історичної справедливості та ін.
Форми протесту народу можливо поділити на: ненасильницькі або мирні (мітинг, бойкот, голодування, пікет, марш протесту, протестне голосування, страйк, мовчання, локаут інше) і насильницькі (бунт, перекриття доріг, погроми магазинів, підпали автомобілів, захоплення адміністративних будинків, революція). При розгляді питання відносно права народу на протест особливу увагу слід приділити плебологічній як філософсько-правовій тематиці революції. Оскільки, для України «революційне питання» є достатньо теоретично актуальним, тому що революція виникає в суспільствах, які вже стали на шлях модернізації, але ще не реалізували її. Однак, фактично Український народ не підтримує насильницькі форми протесту. Про це свідчать чисельні опитування серед населення.
Історичний досвід надає можливість розглядати революцію, як один з елементів еволюційного руху людства. Завдяки революціям у світі реалізувалася боротьба: за територію; за власність між класами; за певні права. На сучасному етапі, у плебсологічному сенсі, поняття революції доцільно розглядати в широкому розумінні, передусім як організовані дії, що призводять до докорінної зміни у певних суспільних відносинах. Зрозуміло, що революційні дії (революційний процес) пов’язані, звичайно ж, з соціальним розвитком, а отже забезпеченням деяких природно-соціальних потреб людства (науково-технічна революція, демографічна революція інше). Окрім того, у плебсологічному осмисленні питання соціальної революції слід розглядати також і у вузькому значенні. У даному разі йдеться про ті системні процеси, що пов’язані зі зміною державної влади.
Революція може проявлятися у насильницькій формі – шляхом захоплення влади лідерами масового руху для подальшого її використання у напрямі здійснення соціальних реформ (Росія, Франція) та у ненасильницькій формі – шляхом проведення конструктивних змін у інститутах влади (Великобританія). Метою революції є здійснення значних соціальних реформ, що призводить до змін у класовій структурі суспільства, економічних сил. Це відрізняє революцію від державних переворотів, які можуть змінити політичний режим, але не призводять до реформ. Тому, застосовувати термін «революція» до подій, що «прокотились» на початку ХХІ століття в окремих колишніх республік Союзу РСР немає сенсу. Однак ці події, на наш погляд, можливо інтерпретувати у плебсологічному розумінні, як один з етапів революції. У названому контексті ми підтримуємо думку плебсолога М.І. Скригонюка, що відомі події осені 2004 – зими 2005 рр. в Україні насправді слід іменувати не «помаранчева революція», а «помаранчеві суспільні заворушення». Бо ж, у плебсологічному світосприйнятті суспільні заворушення – це ненасильницька боротьба людських мас з державою за поновлення соціальної справедливості, а отже, законності.
Розгляд революційного руху, в рамках права, можливо при визнанні автономії суб’єкта (людини, нації (народу)), що надає право вибору свого майбутнього, яке не може належати державі. Оскільки, держава у плебсологічному сенсі – це тільки соціально-правовий механізм для організації людського суспільства, яке спрямоване на задоволення його потреб і забезпечення стабільної системи прав особи, колективу, нації (народу).
Резюмуючи тематику плебсологічного осмислення права народу на протест у формі революції необхідно наголосити на наступне. По-перше, раціонально було б запропонувати на законодавчому рівні визнати революцію у ненасильницької формі, як законний прояв протесту народу. По-друге, слід на законодавчому рівні надати політичним партіям право щодо здійснення акцій протесту, у разі якщо вони у встановленому порядку зуміють належно обґрунтувати такий в економічному, соціальному та іншому сенсі.
Ольга Аврамова Національний технічний університет «Харківський політехнічний університет» Доцент кафедри права, к.ю.н.