Доповідь Його Високопреосвященства Архієпископа Івана Юрковича Апостольского Нунція в Україні

Категория: Статьи на других языках | Автор: scherbakovss | Опубликовано: 15.06.2010

Уважаемые читатели предлагаем Вашему вниманию и на Ваш суд Социальную Доктрину Римо-Католической Церкви . Эта Доктрина уникальна тем , что открывает для всех нас новый мир развития человечества . Ее идеи очень близки всем нам . Приглашаем всех обсудить этот труд и предложить свои рецепты для ее воплощения в жизнь . Эту Доктрину мы выносим на всеобщую дискуссию , с согласия Его Преосвященства Архиепископа Ивана Юрковича .

Я надзвичайно вдячний тим , хто організував цю зустріч, а саме Запорізькій Державній Інженерній Академії та Викопреподомному Отцю Прелату Яну Собідо, і переконаний, що вона стане дуже плідним досвідом .
Мета даної презентації – представити Соціальну доктрину Римо-Католицької Церкви в умовах глобального інформаційного суспільства, закладену в Компендіумі Соціальної Доктрини Церкви, сподіваючись знайти шляхи інкультуризації церковної соціальної доктрини в умовах місцевого контексту . У першому пункті Компендіуму ми читаємо такі важливі слова: ‛Церква продовжує звертатис я до всіх народів і всіх націй , бо тільки в імья Христа людині даровано спасіння . Спасіння, яке Господь Ісус здобув ‛дорогою ціною‛ (1Кор.6,20;1Пет.1,18-19), очікує праведників у новому житті після смерті, але воно також поширюється і на цей світ – економіку та працю, техніку і комунікації, суспільство й політику, міжнародне співтовариство і відносини між культурами та народами‛(Папська Рада ‛Справедливість і Мир‛, Компендіум Соціального Вчення Церкви, Ватикан, 2004, №1).
Існуючи в світі та для світу, але при цьому не будучи від цього світу, Церква не може зневажати свою місію привнесення христианського життя у світ . Коли Церква бере участь у сприянні людині, коли вона проголошує критерії для нового співіснування в мирі та справедливості, коли вона співпрацює з усіма людьми доброї волі, заради створення більш гуманних стосунків та інституцій , то вона навчає шляху, якому повинна слідувати людина в цьому світі, щоб увійти до Божого Царства . Таким чином, її вчення поширюється на весь моральний порядок, і особисто стосується справедливості, яка повинна керувати людськими стосунками. Це є частиною проповідування Євангелія (Пор.Компендіум Соціального Вчення Церкви, №63).
Той факт, що Компендіум ставить соціальне вчення у рамки самої місії Церкви, означає, з одного боку , що соціальна доктрина не повинна вважатись чимось другорядним, випадковим для християнського життя ; з іншого боку, це полегшує розуміння того, що дане вчення безпосередньо стосується життя спільноти . Дійсно відповідним субьєктом соціальної доктрини є ніщо інше, як вся церковна спільнота . У №79 Компендіуму стверджується: ‛Соціальна доктрина належить Церкві, оскільки Церква її формулює, поширює і викладає . Це вчення – не прерогатива якоїсь частини церковного тіла , а всієї спільноти, і є виявом того, як Церква розуміє суспільство і яку позицію вона посідає щодо структур і змін, які відбуваються в ньому . Вся церковна спільнота – священики, богопосвячені особи і миряни – бере участь у розробці соціальної доктрини відповідно до власного завдання, обдарованності і служіння в Церкві‛.

Для вирішення складних соціальних, економічних і політичних питань, Компендіум пропонує посіяти цілісний і солідарний гуманізм . Саме в такому гуманізмі ми зможемо знайти прояви нового суспільства, здатного давати конкретні відповіді на незмінні вимоги Євангелія та християнства, щоб Христові цінності замешкали, у такий спосіб, в серцях людей . Побудова цивілізації на цілісному гуманізмі не може відбуватися в ізоляції, вона вимагає від нас особливого розуміння поняття солідарності, одного з головних принципів соціального вчення Церкви . Взаємозвьязок та взаємозалежність існують між усіма принципами Католицького соціального вчення . Третій та четвертий розділи Компендіуму окреслюють ці принципи, які виконують роль великих стовпів соціальної будівлі, спорудженої згідно з планом, запропонованим Божественним Виявленням та природним законом, та згідно зі співвідношенням віри й розуму , яка тримає усю споруду. Таким чином, принципи соціального вчення повинні розглядат ись як єдине ціле, без виокремлення певних принципів відносно інших, і мають постійно застосовуватись до конкретних середовищ всередині суспільства .
- Персоналістичний принцип . Компендіум стверджує, що ‛Церква бачить у людях, у кожній окремій людині, живий образ Самого Бога‛. ‛Людина в її конкретних історичних умовах – серце і душа католицької соціальної думки . Справді, усе соціальне вчення Церкви постає з принципу недоторканості людської гідності‛. Даний принцип, отже, має бути предметом, фундаментом та кінцевою метою будь-якої соціальної дії чи плану розвитку . Цей персоналістичний принцип повинен знайти вираження у підтримці людської гідності на будь-якому рівні, у боротьбі проти будь-якого виду дискримінації – економічної, політичної, мовної, расової, релігійної тощо . Зокрема, він має реалізуватись у захисті основних прав людини, що створюють фундамент кожного суспільства і мають першість відносно будь-якого правового порядку . У свою чергу, вказані права потрібно вважати базою для будь-якого позитивного права, для того, щоб бути визнаним у св оїй всеосяжності в антропологічній перспективі цілісного і солідарного гуманізму, відкритого Трансцендентному .
- Принцип спільного блага . Спільне благо включає всі умови, які разом сприяють повноцінному розвиткові кожної окремої людини та спільнот черех захист і підтримку прав дюдини, сімьї, вільного утворення обьєднань тощо . Лише спільними зусиллями всього суспільства, або зусиллями спільноти націй, коли йдеться про міжнародне спільне благо, можна досягнути цієї мети . Компендіум чітко наголошує: ‛Вимоги суспільного блага залежать від соціальних умов певного історичного періоду і тісно повьязані з повагою до людини, до її цілісного розвитку й основних прав . Ці вимоги стосуються, насамперед, захисту миру, розподілу влади в державі, надійної правової системи, охорони довкілля, забезпечення всіх людей необхідними послугами, деякі водночас належать до прав людини: харчування, житло, праця, освіта і доступ до культури, транспорт, охорона здоровья, свобода обміну інформацією і релігійна свобода‛.
- Принцип субсидіарності . Компендіум стверджує: ‛Принцип субсидіарності… необхідний. Оскільки кожна людина, родина чи проміжна група може запропонувати спільноті шось особливе... Принципу субсидіарності суперечать певні форми централізації, бюрократизації, та не виправдана і надмірна присутність держави й владного апарату в житті суспільства…Практичній реалізації принципу субсидіарності відповідають: повага до людської особи і родини й ефективне сприяння їхньому розвиткові; більш висока оцінка ролі асоціацій і проміжних організацій у прийнятті основних рішень і реалізації завдань, які не можуть бути делеговані іншим субьєктам; заохочення приватної ініціативи, щоб кожне соціальне утворення, з притаманними йому особливостями, слугувало спільному благу; наявність плюралізму в спільноті і відповідна система представництва всіх його складових; захист прав людини і меншин; децентралізація бюрократичного та а дміністративного апарату; доягнення рівноваги між державним і приватним секторами і, як наслідок, визнання соціальної функції приватного сектору‛.
Таким чином, принцип субсидіарності стосується функцій надання допомоги – тієї допомоги, яку субьєкти вищого рівня повинні пропонувати субьєктам нижчого рівня: державні органи мають втручатися лише тоді, коли ініціатива окремих індівідуумів та проміжних організацій не є достатньою для реалізації їхніх проектів .
- Принцип солідарності . Компендіум стверджує, що солідарність є водночас і соціальним принципом, і моральною чеснотою, справжньою конкретною актуалізацією справедливості . Цей принцип суттєвою мірою полягає в усвідомленні того, що людство являє собою одну велику складну єдність, яка має першість над усім і кожним, єдність , яка є ширшою і більш фундаментальною, ніж те, що може бути чітко пізнаним чи будь-ким сформованим . Цей принцип виражений в усвідомленні фундаментальної взаємозалежності, яка існує між усіма людьми та вимагає від кожного ефективно ділитися благами, ресурсами, відповідальністю та труднощами в атмосфері взаємності та рівності прав і обовьязків: це солідарність, яку ми повинні проявляти до інших, оскільки ми отримуємо від інших; солідарність, яка існує з іншими і задля інших, оскільки ми повинні віддавати іншим . Якщо ми дивимось на взаємозалежність під цим кутом зору, тоді чеснота солідарності може вважатися відповідною реакцією у вигляді моральної та соціальної поведінки . Тоді це вже не є відчуття невиразного співчування чи пустого занепокоєння недолею багатьох людей, близьких чи далеких . Навпаки, це є стійке та наполегливе переконання присвятити себе служінню заради спільного добра, інакши кажучи, добра всіх і кожного зокрема, адже насправ ді кожен з нас несе відповідальність за всіх інших .
Саме таке поняття солідарності обьєднуе міжнародну спільноту й визначає свій моральний обовьязок втручатись на захист тих груп, власне існування яких піддається загрозі чи основоположні права людини яких жорстоко порушуються . (Пор.Компендіум, № 506)

Компендіум бачить віруючих мирян, як головних діячив у справі досягнення всеохоплюючого гуманізму і солідарності . Миряни, як окремі особи, так і у складі обьєднань, повинні знаходить постійне джерело надхнення у соціальній доктрині Церкви . Вони долучені до таємниці Божої любові, миру, проявленої через Христа, та якої Церква є продовженням в історії . Миряни беруть участь у таємниці, в сопричасті та у місії в лоні Церкви, але вони роблять це згідно зі своїм особливим характером, своїм світським виміром .Вони живуть безпосередньо там, де соціальне життя організоване світським чином: у сферах економіки, політики, роботи, соціальної комунікації, закону, інституційних установ, в яких рішення та вибори стають соціальними структурами, що впливають на громадянське життя . Миряни, засобами своєї компетенції та професійного характеру, а також їхньою відповідальністю за працю в особливих оточеннях , певним чином, завершу ють соціальну доктрину Церкви на практичному рівні та сприяють тому, щоб вона отримувала необхідний вплив на дійсність . Соціальна доктина – це не лише теоретичні знання, вона існує для застосування на практиці: вона зорієнтована на життя та повинна по-творчому застосовуватися й активно практикуватися . Віруючи миряни мають особливу роль у цій сфері, навіть якщо це не є роль, яка належить лише їм . Соціальна доктрина – це точка зустрічі Євангельської правди з людськими проблемами . Миряни, як окремі індивідууми, так і у складі обьєднань, повинні активно реалізувати принципи соціальної доктрини у своїй діяльності для досягнення результатів, які є конкретними та ефективними . Віруючи миряни, таким чином, - це люди, що беруть на себе ризик та які відкриті для нового досвіду .
Це є певний короткий виклад соціальної доктрини, яка міститься в Компендіумі . Інші християнські Церкви також розробили свої соціальні доктрини, які великою мірою збігаються з баченням Католицької Церкви .
На рівні центрального уряду Католицької Церкви існують різні відомства, серед яких також Папська Рада ‛Справедливість і мир‛. Це імья було взято з Біблії, де справедливість і мир є бінонімом, що описує остаточну рівновагу есхатологічного порядку: ‛Милосердя й вірність зустрінулися разом, справедливість і мир поцілувалися між собою‛(Пс 85,11).
Коли ми говоримо про соціальну доктрину Церкви, ми думаємо насамперед про стабільний порядок, який дозволяє суспільству не лише існувати в соціальному мирі, але також бути в певний спосіб вираженням нашої віри, нашого багатовікового християнського спадку, на якому побудовані всі соціальні й індивідуальні цінності країн нашого континенту .
В сучасному світі розвинулося багато механізмів, які обіцяли швидкий розвиток для наших суспільств . Коли всі ми вважали, що світ починав долати найголовніші соціальні й економічні проблеми, стався великий колапс фінансових систем, який утворив нові ситуації несправедливості та уповільнив соціальний розвиток . В цьому контексті важливо, щоби всі живі сили суспільства, включно також з Церквою та іншими релігійними організаціями, продовжували працювати в соціальній сфері, у пошуку більш справедливих і ефективних моделей, щоб підтримати соціальне життя, гідність людської особи та допомогти людині залишитися вірною цінностям, до яких вона покликана, як у своїй совісті так і у власному соціальному порядку .
В цій сфері Церква не діє як сила, що протиставляє себе іншим діячам в суспільстві . Звичайно, Церква не чинить опору функціям держави, але ніколи не може відмовитися від власної відповідальності бути одним із головних гарантів справедливості, солідарності та соціального миру країни . Роль Церкви відрізняється . Вона вірна своєму духовному покликанню, воліє бути моральним індикатором для багатьох аспектів щоденного життя, турбуватися про підтримку справедливості в суспільстві та залишитися впевненою захисницею всіх, і особисто тих, хто є найменш привілейований суспільством .
Компендіум соціальної доктрини Церкви прагне бути свідком цієї роботи Католицької Церкви .Його перекладено приблизно сорока мовами . З появою українського перекладу (у 2008) цей внесок було представлено також і українській громадськості, щоб думка та досвід Церкви стала допомогою для всіх, хто намагається будувати справедливіще та гармонійніше майбутнє для власної країни та всього світу .

Дякую .
Социальные доктрины Дискуссионный клуб